Відомі фізики України
Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська земля дуже багата на таланти. Цілу плеяду геніальних учених і винахідників, співаків і композиторів, письменників і поетів вона подарувала людству. Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі її синам і дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися на чужині і там збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, бо на отчій землі таланти їхні не завжди належно оцінювалися, а інколи привласнювалися іншими народами і видавалися за свої. Про це влучно сказав видатний російський учений князь М.С.Трубецькой: «...культура, яка з часів Петра І живе і розвивається в Росії, являється органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської української культури...». А відомий український критик І. Дзюба підкреслює, що «конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими культурами. Бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ. Чого, наприклад, варті повідомлення типу: «Володимир Коваленко — «Містер Лазер», або «Михайло Остроградський — батько російської математики», «Ігор Сікорський — американський учений— «Людина-гелікоптер», «А. Йоффе — батько сучасної російської фізики». Вибачте, але всі ці «батьки» і «містери», ці геніальні люди і сотні інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.
Чомусь ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким ученим, чи Енріко Фермі — американським ученим, хоча їхні наукові досягнення пов'язані з цими країнами.
Усім нам нарешті треба усвідомити, що культура і наука кожної нації належать людству. А наш святий обов'язок шанувати своїх світочів науки і культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше самоусвідомлення як нації буде неможливим. Як свідчать енциклопедичні дані, в дорадянський період понад п'ятсот синів і дочок України здобули визнання за кордоном. Понад 70 учених-фізиків працюють на теренах західної науки, їм належить істотний доробок у науковому потенціалі. На жаль, мало хто з наших земляків має можливість щось прочитати про них.
Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш замовчуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекладач, громадський діяч і публіцист, великий патріот, професор Іван Павлович Пулюй (1845—1919).
 |
| І. П. Пулюй |
Людиною дивовижного обдарування, ученим з надзвичайним талантом новатора, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світового значення, був Микола Пильчиков (1857-1908). Народився в М.Полтаві, в родині подвижника національного руху Дмитра Пильчикова. Його талант проявився дуже рано. Уже в гімназії він захоплено займався експериментами в галузі фізики, хімії, техніки. Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Харківського університету винайшов електричний фонограф, випередивши на кілька десятиріч зарубіжних учених. Зокрема Т. Едісона, фонограф якого був механічним. За своє коротке життя він написав 18 наукових праць, розробив 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, з яких рефлектометр для рідин був визнаний у всьому світі, розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Будучи ординарним професором Харківського університету, Пильчиков створив метрологічну станцію, де проводив практичні заняття та власні дослідження. Там він започаткував ряд нових методів дослідження і створив ряд і цінних приладів світового значення (інклінатор, однонитковий сейсмограф та перший у світі використав Х-промені для просвічування й діагностики захворювань, відкрив явище фото-гальванографії винайшов спосіб керування різними механізмами і пристроями по радіо. У 1899 — 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику. Пильчиков сконструював так званий радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення. Під його керівництвом почалися дослідження в галузі радіофізики та кріогенної фізики.
(10).jpg) |
| М. Пильчиков |
Великий внесок у розвиток світової фізики зробив директор і засновник Інституту кристалофізики в Берліні, почесний член Наукового товариства імені Т.Шевченка, Українського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у с.Борщовичі, що біля Львова. Після успішного закінчення гімназії в Перемишлі навчався у Львівському університеті, потім у Берлінському, а згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став науковим співробітником Геттингенського університету. Опублікував свою працю, в якій вперше у світі пояснив явище переміщення центрів забарвлення під впливом електричного поля, чим було започатковано новий напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його досліджень механізмів утворення прихованого фотографічного зображення. В 1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі якого заснував інститут кристалофізики Німецької академії наук. Професор Стасів усе життя мріяв відвідати Україну і лише один раз це йому вдалося (1969). Але до рідного села його так і не допустили. Побувавши в Києві, він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне враження. Однак я не думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму, українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».
Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.
 |
| О.Біланюк під час виступу в НТШ-А |
Багато українських учених пережили тяжкі дні випробувань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і нестерпні тортури з протореною дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них — відомих, маловідомих і невідомих — закатовано, деякі на віки вічні спочили в колимській мерзлоті. І нині настав благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.
2. Іван Пулюй – перший український фізик світового рівня
Серед українських вчених, що сягнули вершин європейської і світової науки, одне з почесних місць належить Іванові Пулюєві. Своєю науковою і технічною діяльністю він заслужив широке міжнародне визнання. Але до недавнього часу залишався майже невідомим в Україні, на рідній Батьківщині, для кращого майбутнього якої невтомно працював поза її межами впродовж усього життя.
Сьогодні великий син України вже повернувся до нас. У 1995 р. на державному рівні відзначено 150-річний ювілей Івана Пулюя.
В 1996 р. видано книгу “Іван Пулюй. Збірник праць. з перекладами і передруками його статей і книг.
Немає ще книги, яка давала в цілісний і досить повний творчий портрет цієї винятково колоритної постаті в історії науки, техніки, культури і навіть політики.
Народився Іван Пулюй в містечку Гримай лові та Ренопільщині 2 лютого 1845 р. У 1865 р. закінчив навчання в Тернопільській гімназії, у 1869 – на теологічному факультеті, а в 1872 – на логічному факультеті, а в 1872 – на фізичному відділі філософічного факультету Віденського університету. У 1877 р. здобув науковий ступінь доктора натуральної філософії Страсбурзького університету.
Впродовж 1877-1883 рр. працював асистентом фізичної лабораторії та приват-доцентом у Віденському університеті, але з 1882 р. починає займатися проблемами електротехніки. Восени 1884 р. його запрошують на посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі, де він заснував в 1902 р. кафедру електротехніки і керує нею до виходу на пенсію в 1916 р. На 1888/89 навчальний рік Пусюя обрали ректором політехніки. Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його і поховано.
За видатні наукові, технічні, організаційні досягнення І.Пулюй отримав різні нагороди, йому було присвоєно почесне звання радника цісарського двору.
Творча спадщина Пулюя вражає своїм розмаїттям у кожній із зазначених вище основних сфер. Пулюй як фізик – це віртуозний конструктор і експериментатор. Він і блискучий популяризатор, що зумів поєднати у своїх лекціях, статтях і брошурах наукову строгість з прекрасним літературним стилем. Найважливіші досягнення Пулюя в галузі фізики стосуються катодних та Х-променів.
Пулюєві праці торували шлях до епохальних відкриттів кінця ХІХ століття, а саме Х-променів та електронна як складової частинки атомі усіх речовин.
Великі заслуги Пулюя в дослідженні та практичному використанні самих Х-променів, і це дає підстави вважати його співзасновником рентгенології у широкому сенсі цього поняття – як наука про невидимі Х-промені, їхню природу і сфери застосування. Він домігся найвищої на ой час якості Х-променевих фотографій, опублікованих у європейській пресі. А виконана у США одним з Пулюєвих електровакуумних апаратів рентгенограма вперше у світі зафіксувала перелом людської кінцівки.
Іван Пулюй був також одним із піонерів у бурхливому розвитку електротехніки, а отже, і промислової революції на переломі ХІХ і ХХ століть.
Окремо треба сказати про напружену і плідну, упродовж усього життя, діяльність Івана Пулюя, спрямовану на національне відродження України.
Про ту роль, яку відігравало в його житті служіння українській національній ідеї, можна судити з висловлювання самого Пулюя: “Електротехніка, тая найновіша в величава наука, на котрої полі я чимало потрудився, близька і дорога мому серцю, але ще близша і дорожша наша мова, наша література і доля народу нашого”.
3. Корольов Сергій Павлович
12.01.1907, Житомир — 14.01.1966, Москва
Учений і конструктор, організатор ракетної та космічної програм СРСР, засновник практичної космонавтики, член Академії наук СРСР (1958); двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961); лауреат Ленінської премії (1957).
Народився 12 січня 1907 року в Житомирі. Батько Павло Якович Корольов – вчитель, мати – Марія Миколаївна Корольова (уроджена Москаленко). Через розлад у сім'ї Сергій із 2 до 10 років перебував у Ніжині, в купецькій родині батьків матері. З 1917 року з вітчимом Григорієм Михайловичем Баланіним та матір'ю проживав в Одесі, де навчався в будівельній професійній школі, займаючись одночасно у багатьох гуртках і на різних курсах.
У сімнадцять років проектує безмоторний літак К-5, офіційно захищає свій проект перед комісією, яка рекомендує літак до будування.
У 1924-1926 роках навчається на механічному факультеті авіаційного відділення Київського політехнічного інституту. У 1926 році переводиться у Московське вище технічне училище імені М.Баумана. З четвертого курсу поєднує навчання з роботою в конструкторському бюро.
У 1930 році успішно захищає дипломний проект – легкий літак СК-4 (керівником диплому був А.М. Туполєв), працює старшим інженером польотних випробувань, створює свій ракетний двигун ОР-1, починає працювати з Ф.А. Цандером у групі вивчення реактивного руху. Підсумки перших кроків ракетобудування С.П. Корольов викладає в книзі «Ракетний політ у стратосфері».
Відділ, яким керує С.П. Корольов, розробляє у 1938 році експериментальну систему керованої ракетної зброї. Уперше в світі Корольов обґрунтовує концепцію ракетного винищувача-перехоплювача, здатного за кілька хвилин досягти великої висоти.
У 1938 році С.П. Корольова заарештовують і звинувачують у «контрреволюційній троцькістській діяльності» – 10 років ув'язнення. Покарання відбував на Колимі. Після перегляду справи у 1940 році був направлений до КБ тюремного типу, яким керував А.М. Туполєв, де бере участь у створенні авіаційних ракетних установок.
У 1944 році Корольов звільняється від арешту. Йому доручають складати для випробувань ракети ФАУ-2. Він удосконалює їх і досягає набагато кращих результатів. Ракета Р-5 може нести ядерний заряд і летіти 1200 км. За успішний пуск ракети у 1956 році С.П. Корольову присвоюється перше звання Героя Соціалістичної Праці.
Ставши головним конструктором міжконтинентальних балістичних ракет, Корольов успішно здійснює пуск у серпні 1957 року, а в жовтні 1957 року був запущений перший у світі штучний супутник Землі. Менш ніж за місяць у космос запускається собака Лайка. Модифікована триступенева ракета Р-7 дозволяє 12 квітня 1961 року вивести на орбіту космічний корабель «Восток» із першим у світі космонавтом Юрієм Гагаріним (друга Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці).
Космічні модифікації ракети Р-7 дозволили здійснити серію тріумфальних польотів космічних кораблів та апаратів. До речі, космічний корабель «Союз» та його модифікації працюють із 1967 року донині і є надійним засобом доставки космонавтів та вантажів на Міжнародну космічну станцію.
Раптова смерть 14 січня 1966 року стала втратою як для радянської, так і світової космонавтики. Рівної С.П. Корольову особистості у цій галузі так і не знайшлося у жодній країні світу. Мрії, ідеї, плани нашого славетного земляка реалізуються сьогодні. Все це – переконливе свідчення історичної значимості й цінності діяльності С.П. Корольова.
4. Грабовський Борис Павлович
Грабовський Борис Павлович (1901-1966). Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам'ятають часи, коли екранчики перших "КВНів" спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.
Телебачення - це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку.
Над ідеєю дальнобачення (так називалося телебачення) працювало багато учених і радіоентузіастів з усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше в світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському - сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.
Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г. Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.
26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського.
Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.
І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.
1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно.
Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.
І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося.
23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з ра діоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".
Згодом прийшло і міжнародне визнання.Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б. Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині.
Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку.
Це лишень одна маленька частинка тих великих українських фізиків, які збагатили наш світ своїми знаннями, які прославили нашу країну. Україна пишається ними!
